Нещодавно у видавництві Либідь побачила світ книга українського історика Ігоря Гирича «Київ: люди і будинки». Завдяки висвітленню історичної взаємодії спільноти («люди») і урбанізованого простору («будинки») видатні імена вписано до неповторного київського ландшафту, що унаочнено безліччю оригінальних світлин. Зокрема, у книзі йдеться і про німецьку громаду Києва.

Поодинокі люди з Німеччини осідали у Києві ще на початках його існування. Про німецьких купців, ремісників, місіонерів, дипломатів у місті неодноразово згадують літописи, хроніки та інші документальні джерела.

Поява сталої німецької меншини у Києві пов’язана з царюванням Катерини II, коли в середині XVIII століття до Росії були запрошені на службу вихідці з багатьох країн Європи – серби, італійці, французи, голландці. Та першість вочевидь належала німцям.

Одна з перших згадок про масове переселення їх в Україну зафіксована в справах Київської губернської канцелярії 1766 року. Видатний київський історіограф Микола Закревський зазначав, покликаючись на свідчення професора університету Святого Володимира та директора Першої київської гімназії німця Деллена, що євангелічну лютеранську громаду в Києві утворено близько 1765 року. Для відправлення церковних треб із Саксонії прибув перший лютеранський пастор, доктор філософії, викладач вільних наук Христофор Граль. Очолив нову громаду засновник і власник першої приватної київської аптеки Георг Бунге – патріарх добре відомої згодом київської родини, яка дуже прислужилася розвиткові культури не тільки міста, а й усієї держави. За часів Георга Бунге громада, що складалася первісне з 20 осіб, зросла вп’ятеро. Перший обряд хрещення було відправлено над новонародженим сином полковника Оттона-Генріха Лівена Карлом-Христофором Лівеном (у майбутньому він став першим міністром освіти у Російській імперії).

На початку свого перебування у Києві, німецька громада оселилась на Подолі, а після пожежі 1811 року перебралась на Липки.

1 грудня 1812 року над Кловським яром була освячена нова дерев’яна на кам’яному підмурку кірха, довкола неї згодом утворився німецький цвинтар (спершу ховали, як відомо з документів, поблизу Хрещатика, на перехресті теперішнього бульвару Шевченка і вулиці Пушкінської).

У середині століття громада складалася з 328 осіб, з них 192 були чоловіки. 1852 року почали будувати нову цегляну кірху на Липках під керівництвом відомого військового інженера, будівничого Нової Печерської фортеці Отто фон Фреймана. Академік архітектури Штром подарував громаді кресленик, за яким у 1855 – 1857 роках кірху спорудили. Жертвували на будівництво всі німецькі громади в імперії. 4 серпня 1857 року храм висвятили, у приміщенні встановили орган з Кельна. Поряд з кірхою 1864 року заснували лютеранське училище, де мовою навчання була німецька.

Найвідомішою у Києві XIX століття була родина Бунге. Окрім медиків і аптекарів, з неї вийшли видатний політеконом, фінансист, засновник київських комерційних банків, професор університету св. Володимира (тричі обирали його ректором), перший російський прем’єр-міністр Микола Християнович Бунге (1823 – 1895), а також Микола Андрійович Бунге – видатний хімік, професор Київського університету, голова Київського відділу Російського технічного товариства від 1873 до 1906 року, голова Товариства природознавців. Родова садиба Бунге містилася на розі сучасних вулиць Лютеранської й Шовковичної.

Коли 1834 року в Києві було засновано університет, викладати в ньому запросили також і професорів Дерптського університету. Архітектурно-мистецьке життя міста також не уявити без німців. За проектом відомого митця й архітектора Пауля Шлейфера, який працював при Київській шкільній окрузі, у другій половині минулого століття було зведено приміщення Другої київської гімназії, багато адміністративних та приватних будинків. Цивільні інженери-архітектори Георгій Шлейфер і Едуард Брадтман створили неповторний київський модерн. Квартали будинків за їхніми проектами й сьогодні прикрашають місто (площа Івана Франка, вулиці Марії Заньковецької, Лютеранська). Одним із основоположників українського мистецтвознавства був німець Теодор Ернст.

З початком першої світової війни в Києві були заарештовані й вислані в російські губернії всі німці, котрі не мали російського громадянства – близько 2000 осіб. До інтернованих потрапили також мистецтвознавці Теодор і Ніколаус Ернсти. Життя громади завмерло.

Перебування німців у Києві вплинуло на розвиток міста, відбилося в його топоніміці, особливо науковому житті. Історія німецької громади, як бачимо, велика й цікава. На часі – виявлення джерел, складання покажчиків і написання монографічної праці на цю тему.

 

За: Ігор Гирич «Київ: люди і будинки», 2016 р.

та «Пам’ятки України», 1993 р., № 1-6, с. 17 – 19

Фото зі сторінки видавництва lybid.org.ua